Після закінчення в 1970 році кіровоградського машинобудівного технікуму Володимир Ганзін служив в армії, працював у конструкторському бюро заводу «Радій», а потім понад тридцять років трудився в Кіровоградському аеропорту техніком. Стендовим моделізмом захоплюється з 1964 року. Нині це один з найавторитетніших і най досвідченіших моделістів-стендовиків. Не маючи педагогічної освіти, зумів залучити до цього цікавого захоплення не одне покоління прихильників авіації. Як зізнається Володимир Юрійович, багато учнів уже давно перевершили його в створенні моделей та мініатюр, але це тільки тішить майстра. Журнал «Хобі» попросив Володимира Ганзіна, котрий стояв біля витоків моделізму в Кіровограді, відповісти на кілька запитань.

FMC   — Спочатку, Володимире Юрійовичу, майже традиційне запитання: чому ви обрали саме це хобі?

Володимир Юрійович  — Стендовим моделізмом я захопився в дитинстві, коли до рук потрапила книга «Діючі моделі літаків з паперу».  Спочатку я робив за книгою копії літаків, але вони були плоскими, і мені захотілося взятися за об'ємні моделі. Перша така модель була дуже схожою на радянський штурмовик часів Великої Вітчизняної війни Іл-2, який я зробив, скориставшись кресленнями з журналу «Моделіст-конструктор». З 1965 року я почав передплачувати польський журнал «Малий модельяж», і це вже були повноцінні стендові моделі, якими я захоплювався десь до 1981 року, після чого перейшов на виготовлення копій моделей із пластику. Сьогодні мої улюблені моделі літаків у масштабі 1:72.

Модель британського палубного винищувача Hawker Sea Fury

FMC   —А як виникла ідея створення клубу моделістів?

Володимир Юрійович  — Клуб було створено рівно двадцять років тому. Тоді в магазинах уже можна було придбати недорогі моделі літаків, а ось чого найбільше бракувало — так це інформації, її доводилося вивуджувати звідусіль. Зустрічаючись із колегами-моделістами, ми обмінювалися думками і відчували, що нам необхідно збиратися разом, що нам потрібен свій клуб. Підшукали місце, вивісили оголошення. На призначений день зійшлося чимало кІровоградцІв. Так утворився клуб, де щонеділі любителі-моделісти могли збиратися разом, щоб поспілкуватися, обмінятися не тільки інформацією, а й деякими навиками, «секретами» творчості, моделями та літературою. Клуб діє й нині, хоча, на жаль, з перших його членів залишилося дуже мало. Замість них до клубу прийшло багато молоді, яку ми вчимо азам моделізму. Особисто мені приємно, що можу комусь прислужитися своїми знаннями, досвідом.

FMC  — Як ставиться до вашого захоплення родина?

Володимир Юрійович   — Загалом нормально. Дітям це завжди подобалося, а зараз моїми моделями цікавляться вже внуки. До речі, для середнього з них я шукаю книгу, з якої колись сам починав.

FMC  — І останнє — ваші плани?

Володимир Юрійович   — Хочу повернутися до свого першого захоплення — паперових моделей літаків. Мені здається, що там для творчості більше можливостей, і я ще зможу зробити щось цікаве.

Винищувач іспанських республіканців Fokker D-XXI

Поради моделістам від Володимира Ганзіна

  При складанні моделей літаків найскладнішим процесом вважається виготовлення і фарбування оправи ліхтаря (кабіни). Можу порекомендувати такі два способи:

1. Використовуйте як матеріал клейку плівку на зразок «Оракал» кольору, який вам потрібен. Перевага даного способу полягає в тому, що плівку можна нарізати будь-якої ширини, при цьому її рельєфна товщина залишиться близькою до маштабної (1:72).

2. Більш популярний серед досвідчених моделістів — спосіб «маска». Використовуйте для цього фірмові суміші на зразок «Соїог Зіор». Але  краще скористатися звичайним малярним (для художніх робіт) скотчем. На нанесеному по всій поверхні ліхтаря скотчі олівцем розмітьте рисунок оправи. Канцелярським ножем або гострим різцем виріжте і видаліть трафаретну частину рисунка таким чином, щоб та частина, яка залишається нефарбованою, була закрита маскою (скотчем). Цей спосіб допоможе вам наносити складні камуфляжі без побоювання зіпсувати скло кабіни.

Інтерв'ю підготовлено в 2007 році, спеціально для журналу "Хобі". На жаль, Володимира Юрійовича більше немає з нами. Це останній запис, зроблений за пів року до його смерті на першій виставці-презентації нашого клубу: