Суббота, 18.11.2017, 09:04

Каталог статей
Меню
Информация для Вас
Барахолка
Ваша реклама
интервью
новости
В.Ю. ГАНЗИН
Иван ТОЛКАЧЕВ
Олег ШЕВЧЕНКО
Богдан КАРПЕНКО
Полезные файлы
новости
новости
Scale Model Clinic
Скоро
Скоро
Главная » Статьи » История

Винищувачі ППО на прикритті тилових комунікацій радянських фронтів на Правобережній Україні у І половині 1944.(закінчення)


Загальна оцінка ефективності дій радянської винищувальної авіації ППО. Співставлення даних про активність німецької авіації, кількість літако-вильотів радянських винищувачів  та кількість збитих німецьких літаків засвідчує низьку ефективність радянської винищувальної авіації ППО. Так, на 3913 літако-прольотів німецьких розвідників та бомбардувальників радянські винищувачі ППО здійснили 1737 літако-вильотів на перехоплення та патрулювання. Причому кількість зустрічей з ворожими літаками складає 127. Тобто в середньому лише кожен 31-й німецький літак перехоплювався винищувачами ППО. Із більш ніж 200 німецьких літаків, збитих засобами ППО лише 14 припадають на рахунок пілотів-винищувачів (не рахуючи літаків, збитих авіаполками ППО у рамках Корсунь-Шевченківської та Поліської наступальних операцій).

Низька ефективність дій пілотів ППО зумовлена кількома причинами. Насамперед слід вказати на погану підготовку особового складу частин ВНОС. Численними  були випадки неправильного впізнавання літаків. У результаті радянські винищувачі наводилися на власні літаки, у той час як ворожі літаки безкарно здійснювали розвідку та бомбардування. Так, у 10-му ВАК ППО відмічено у першій половині 1944 р. більше 20 випадків наведення винищувачів ППО на власні літаки. 17 березня 1944 р. стався взагалі анекдотичний випадок : три пари винищувачів 961-го, 266-го  і 182-го авіаполків двічі були наведені постами спостереження одна на одну.

Особливою проблемою для радянських пілотів навіть у 1944 р. залишалося нічне перехоплення ворожих літаків. У Радянському Союзі, на відміну від Німеччини, США  та Великобританії, не було створено винищувача  з ефективною бортовою РЛС. Тому практично всю війну радянським пілотам доводилося відшукувати ворожі винищувачі самотужки, що у нічному небі можна було зробити або у прожекторному полі, або випадково. Прожекторні поля створювалися лише навколо провідних промислових та адміністративних центрів з розвинутою стаціонарною ППО. На Україні більш-менш велику кількість прожекторних станцій було розгорнуто навколо Києва. Так, 5 січня 1944 р.  гвардії майор Іванов з 39-го гвап збив у світловому прожекторному полі німецький бомбардувальник, а 23 січня 1944 р. полковнику Баранову з 907-го вап ОП  довелося для знищення німецького літака увійти до зони інтенсивного зенітного вогню власної  артилерії.

Не вирішувала проблеми і наявність у радянській системі ППО наземних радіолокаційних станцій. Навіть найбільш досконалі на той період радянські РЛС РУС-2 могли наводити на ціль лише за напрямком, не даючи даних про відстань та висоту польоту цілі.  Вже у квітні 1944 р. пілоти 9-го ВАК ППО пересвідчилися у неефективності дій окремої пари винищувачів навіть вдень за умов радіолокаційного наведення. Тому на денне перехоплення піднімали від двох до восьми пар винищувачів. Найчастіше вони наводилися на ціль за комбінованими даними з РЛС та постів ВНОС. До того ж пари були ешелоновані по висоті, тому принаймні одна з них помічала та атакувала  розвідник чи бомбардувальники. Вночі ж навіть такі заходи не давали гарантованого ефекту. В ніч з 5 на 6 травня 1944 р. до 110 німецьких літаків здійснили наліт на залізничну станцію Дарниця. На перехоплення командування корпусу підняло 18 літаків Р-39 Aircobra і Як-9. Проте лише два з них відшукали ціль. Гвардії майор Іванов і гв. капітан  Бондін з 39-го гвап збили по 1 Не-111.

Порівняти ефективність радянської ППО у денний і нічний час добре можна на прикладі захисту залізничної  станції  Сарни у березні 1944 р. під час Поліської наступальної операції. Розуміючи  важливість  для  радянського  наступу  цього  залізничного  вузла,  німці  піддавали  його  постійним  ударам пікірувальників  SG 1  та  бомбардувальників  KG 3  i I/KG 4  під  прикриттям  винищувачів  Ме-109  з  JG 51  або  штурмовиків  FW-190   з  тієї ж  SG 1. 19.03  15  Як-9  з  148-го гвап  ППО  і  163-го  вап 6-ої ПА  були  підняті  на  відсіч  групі  до 70 Ju-88  та  Не-111. Радянські  винищувачі  перехопили  ворожі  бомбардувальники  в  районі  Домбровіце  і  збили  9  літаків. До  Сарн  прорвалися  лише  9 "юнкерсів”  та  1 "хейнкель”, які  здійснили  бомбардування  з  1  захода  під  вогнем радянських  зенітних  гармат  та  кулеметів. Станція  майже  не  зазнала  руйнувань. Але в наступні  дні  спроби  німецьких  бомбардувальників  прорватися  до  станції  не  припинялися. В  повітряних  боях  з  ними  винищувачі 6-ої ПА та  ППО  заявили  про  знищення  26-27.03   не  менш  ніж  24-х  літаків. Особливо  відзначилися  пілоти-винищувачі  148-го  гвап  ППО  Н.Часних  та  В.Іванов, що  збили  в  парі  8  німецьких  літаків. 

Зазнавши  втрат  в  денних  нальотах  на  Сарни, бомбардувальники  KG 4   атакували  станцію в  ніч  на  28.03 в  період  з 0.50-1.50. Радянська  служба  ППО  зареєструвала  проліт  до  33 Не-111. Одиночні  літаки  з  різних  напрямків  заходили  на  Сарни  і  з  висоти  2000-2500  м  скидали  бомби  вагою  до  900  кг. Загалом  на  станцію  було  скинуто  до  200  фугасних  та  стількі  ж  освітлювальних  авіабомб. Зенітна  артилерія  спромоглася  збити  2  літаки  і  розстріляти  до  150  ОсАБ, але  зірвати  наліт  не  змогла. Залізничний  вузол  зазнав  серйозних  пошкоджень, станція вигоріла майже наполовину.

Не слід забувати, що пілоти IV німецького авіакорпусу  і дальніх розвідувальних підрозділів мали неабиякий бойовий досвід і активно застосовували різноманітні хитрощі для введення в оману радянської ППО і ухиляння від зустрічі з радянськими винищувачами. Німецькі бомбардувальники будували маршрут до цілі досить просто. Вони йшли за лінійними орієнтирами (залізничні шляхи, річки)  без горизонтального маневрування, оминаючи радянські пости спостереження і позиції зенітної артилерії, великими групами до 40-50 літаків. Захід на об’єкт здійснювали з різкою зміною курсу, найчастіше з тилових напрямків. В районі цілі група розділялася на більш дрібні. Найчастіше це були дев’ятки бомбардувальників у клину ланок, ешелоновані по висоті до 1000 м з часовим інтервалом 3-4 хвилини. Вихід безпосередньо на ціль здійснювалася поза лінійними орієнтирами, після чого групи розосереджувалися і бомбардували об’єкт з різних напрямків поодинці. Бомбардування здійснювалося з одного заходу після чого бомбардувальники відходили від цілі на підвищеній швидкості з новим розворотом найчастіше на південь на 30-40о. У більшості випадків радянські винищувачі ППО не могли віднайти і атакувати німецькі бомбардувальники. Слід відзначити, що і для німців орієнтування у темряві було проблемою. Якщо ціль була затемненою або задимленою, німецькі бомбардувальники скидали бомби по площі, не маючи змоги контролювати ефективність удару. Так, у лютому 1944 р. з 56 нічних бомбардувань 32 були безрезультатними.

На високому рівні перебувала підготовка екіпажів розвідувальної авіації. Стрільці німецьких розвідників були добре натреновані, а пілоти добре володіли  важкими машинами. Так, 29 березня 1944 р. пара літаків Р-39, пілотованих командиром 39-го гвап підполковником Новіковим  та гвардії капітаном Полікарповичем вилетіла на перехоплення німецького розвідника, що летів вздовж залізниці Київ-Коростень. Наведення здійснювалося за даними РЛС "Пегматит”. В районі Ставице радянські пілоти помітили ворожий літак, що летів на висоті 6000 м. Полікарпович не зміг переслідувати німця із-за відмови кисневого прибору і знизився, слідкуючи за діями Новікова. Новіков наздогнав ворога і атакував його. Німецький пілот, прагнучи вийти з-під удару, кинув 18-тонний розвідник у круте піке (під кутом до 80о). Новіков переслідував німецький розвідник, стріляючи по ньому короткими чергами. Лише з 10-ої черги у розвідника була відбита хвостова частина і він перейшов у безладне падіння. Літак, ідентифікований як Ju-188 (напевне з 3(F)/121), впав у 1,5 км на північ від Пілонівки на південь від Фастова. Переслідування і бій тривали 26 хвилин.

Але не тільки технічними причинами була обумовлена неефективність дій радянських винищувачів. У багатьох випадках радянські пілоти "відпускали” противника навіть у тому разі, коли були наведені на ворожі літаки безпомилково. У звітах командування  10-го ВАК ППО неодноразово пілоти корпусу звинувачуються у "недостатній енергійності атак”.  Слабкою була також стрілецька і льотна підготовка екіпажів. Так, 26 лютого 1944 р. пілоти 182-го вап 10-го ВАК молодші лейтенанти Харламов та Савельєв переслідували і збили Ju-88 у районі Маловоскресенська. Для знищення ворожого бомбардувальника пілоти витратили 260 набоїв гармат ШВАК   і 280 набоїв до кулеметів БС, тобто практично повний боєкомплект двох літаків Як-7. На думку фронтових пілотів для знищення літака такого типу загалом вистачало 6-7 набоїв 20-мм калібру та 20-30 набоїв до кулемета БС. У бою 26 квітня 1944 р. пілоти 182-го вап старший лейтенант Громов та лейтенант Ламбуцький атакували літак Ju-88. Громов, атакуючи розвідник, одразу припустився помилки, зайшовши в атаку під занадто великим ракурсом і був помічений стрільцями "юнкерса”. Ворожий літак став маневрувати. Стрільці підбили літак Громова і він вийшов з бою. Одночасно Ламбуцький підбив правий двигун німецького літака. Німець кинув літак у піке. Ламбуцький почав його переслідувати. Несподівано "юнкерс” різко припинив зниження і втік до хмарності. Радянський пілот запізнився з маневром і припустився так званої "просадки”, вихопивши з піке 3-тонний Як  пізніше, ніж німець свій 13-тонний розвідник.

Таким чином можна констатувати, що загалом пілоти винищувальної авіації ППО були підготовлені слабше за фронтових винищувачів. Причому пілоти 9-го ВАК ППО, які мали більший бойовий досвід загалом діяли краще і активніше, ніж їх південні сусіди. Не принижуючи мужності і героїзму пілотів ППО, мусимо наголосити, що головним фактором, який дозволив радянській авіації подолати опір ворога слід вважати все ж таки зростання військово-професійної підготовки радянських пілотів і командирів.

Категория: История | Добавил: ВПК (24.11.2010)
Просмотров: 777 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 2
2  
Это то, что в диссертацию по объёму не влезло. biggrin

1  
Петрович, я в шоке. Не хрена себе анализ!!! wacko faint Это что!???

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск
Друзья сайта
Сайт любителей классических авто
Автоветеран - сайт автомотостарины
Автоветеран - сайт автомотостарины
Сайт любителей классических авто
Новости

Новые Статьи

новости
новости
Фотоальбом
новости
новости
новости
Мини-чат
Наш опрос
Оцените мой сайт
1. Отлично
2. Неподражаемо
3. Хорошо
4. Неплохо
5. Нормально
Всего ответов: 75

Copyright MyCorp © 2017Создать бесплатный сайт с uCoz