Суббота, 18.11.2017, 09:13

Каталог статей
Меню
Информация для Вас
Барахолка
Ваша реклама
интервью
новости
В.Ю. ГАНЗИН
Иван ТОЛКАЧЕВ
Олег ШЕВЧЕНКО
Богдан КАРПЕНКО
Полезные файлы
новости
новости
Scale Model Clinic
Скоро
Скоро
Главная » Статьи » История

Бойові дії авіації у Березнеговато-Снігирівській операції 1944 р.


Колєчкін В.П., КЛА НАУ, Грищук А.В, КІРУЕ

Бойові дії авіації у Березнеговато-Снігирівській операції 1944 р.

У період з 6.03 по 16.03.1944 р. 3-й Український фронт провів Березніговато-Снігирівську наступальну операцію. Операція полягала у наступі на Миколаївсько-Одеському напрямку з метою розгрому противника між річками Інгулець та Південний Буг. 
17-а повітряна армія (ПА), що підтримувала фронт, станом на 1.03.1944 р. налічувала 613 бойових літаків [12, 23]. Проте, лише 500 з них були боєздатними, решта вимагали ремонту. Частина літаків входила до складу 1-го гвардійського змішаного авіакорпусу, що перебував у тилу з метою відпочинку та поповнення [12, 4]. В цілому, середньодобова кількість літаків, що були залучені до бойових дій, протягом місяця дорівнювала 459. У складі армії налічувалося також 113 транспортних і зв’язкових літаків [12, 5]. 
Радянській авіації протистояли німецькі та румунські авіаційні частини, які базувалися на південь від паралелі Первомайська, і мали, згідно радянських даних, до 785 бойових і транспортних літаків. 17-й ПА протистояв І-й авіакорпус Люфтваффе, яким командував генерал Пауль Дейхманн. Реально під командою Дейхманна були зосереджені близько 450 бойових та 180 транспортних літаків [1]. Крім того, у його підпорядкуванні перебували 59 літаків 1-го авіакорпусу королівських румунських військово-повітряних сил генерала Еманоіла Іонеску [7, 229]. Таким чином загальна кількість бойових літаків, яка могла бути використана німцями та румунами, навряд чи перевищувала 550. Якщо враховувати, що німецькі і румунські авікорпуси також мали значну частину літаків, котрі перебували в стані ремонту, то сили сторін можна було б вважати приблизно рівними, якби зазначені німецькі і румунські авіачастини одночасно не повинні були діяти і проти 5-ої ПА генерала С.К. Горюнова. Окрім того, з боку радянських військ до бойових дій періодично залучалися пілоти 8-ї ПА, що налічувала наприкінці лютого близько 600 бойових літаків, а також Скадовської групи військово-повітряних сил Чорноморського флоту (70-90 боєздатних літаків). Таким чином більш ніж подвійна перевага в силах була на боці радянської авіації.
Умови базування радянської авіації були важкими. Аеродроми на лівому березі Дніпра вже були занадто далеко від району бойових дій. На правому ж березі в розпорядженні командування 17-ої ПА була лише недобудована стаціонарна льотна смуга в Кривому Розі. Наприкінці лютого 1944 р. місцеві партійні органи мобілізували населення міста, щоб привести аеродром до ладу. Але і після того аеродром забезпечував бойову роботу лише двох полків одночасно. Не були побудовані рульожні доріжки і стоянки, літаки стояли по краям злітної смуги, що загрожувало аваріями. Весь захист аеродрому складався з кількох зенітних кулеметів та гармат дрібного калібру, пунктів повітряного спостереження та двох пар винищувачів. На щастя командування німецької авіації не скористалося вигідним моментом [10, 257-258]. 
Більшість ґрунтових аеродромів стали непридатними для використання. Бездоріжжя ускладнило підвіз пального, боєприпасів та інших необхідних матеріалів. Місцеве населення разом з солдатами, іноді на руках, підносило до літаків боєприпаси, трамбувало у пісок та багнюку солому й очерет, намагаючись хоч якось зміцнити грунт на аеродромах.
Згідно плану наступу, головного удару по німецьких військах повинні були завдати 46-а та 8-а гвардійська армії. Командування фронту вимагало від 17-ї ПА активного знищення вогневих пунктів та вузлів опору супротивника, зриву перегрупування його військ та дезорганізації управління ними. Після прориву оборони німців в бій повинна була бути введена кiнно-механізована група генерала І.А. Плієва. Авіація 17-ої ПА на цьому етапі повинна була зосередити свої головні зусилля на підтримці наступу кінно-механізованої групи. 
Погодні умови були несприятливі для підготовки та проведення наступу. Діям авіації заважали мряка, що час від часу переходила в хуртовину, постійні тумани, низька хмарність. Проте бойові вильоти не припинялися. Велася розвідка переднього краю ворожої оборони, залізничних та автомобільних шляхів в тилу німців, місць концентрації військ та техніки. 
Характерною особливістю дій радянської авіації напередодні і під час наступу було широке застосування "вільного полювання”, причому не тільки винищувачами, але й бомбардувальниками та штурмовиками. У складних погодних умовах одиночні екіпажі самостійно відшукували і атакували наземні цілі. Іноді "вільне полювання” суміщувалося з розвідкою. Командуванням були відзначені екіпажі бомбардувальників капітана Лебедева, старшого лейтенанта Федорця, лейтенантів Журавльова та Золотарьова [2, 107]. 
Наступ розпочався 6.03.1944 р. Вночі бомбардувальники А-20 244-ої бомбардувальної авіадивізії (БАД) завдали масованих ударів по ближніх тилах 6-ої польової армії німців. У результаті удару були порушені система управління військами і прифронтові залізничні перевезення. Одночасно передній край німців був атакований нічними бомбардувальниками По-2 з 262-ї дивізії [2, 108-109]. Вранці 6.03 розпочалася артпідготовка і наземні війська атакували німецьку оборону, але злива завадила 17-й ПА активно підтримати наземні війська. Незважаючи на це перша лінія оборони ворога була прорвана. 
7.03 погода дещо покращилася. У повітря піднялися винищувачі та штурмовики, які піддали ударам німецьку оборону та відступаючі колони німецьких військ. Прикриття штурмовиків здійснювали комбіновані групи «яків» та Ла-5Ф чисельністю 2-4 винищувача. При цьому Яки здійснювали безпосереднє прикриття штурмовиків, а Ла-5 виконували роль групи повітряного бою. Якщо штурмовики летіли на висоті 20-50 м., то позаду за ними ішли Яки на дистанції 500-700 м. і з перевищенням  400 м. Над "яками”, вище на 700-900 м., йшла група Ла-5Ф [12, 14]. Дві великі групи Іл-2 з 672-го та 951-го штурмових авіаполків (ведучі груп – лейтенант М. Д’яконов і старший лейтенант А. Кобєлєв) атакували колону відступаючих німецьких військ в районі Троіцько-Сафонове. У результаті удару було знищено 30 автомашин і до 100 вояків. Відзначилися також пілоти 93-го гвардійського штурмового авіаполку (ШАП) лейтенант М. Конін, молодші лейтенанти Є.Жебровський, А. Мазуров, П. Єршов. Радянські війська за два дні наступу просунулись вперед на 60-80 км. [2, 110].
Прикриття наземних військ здійснювали 295-а винищувальна авіадивізія (ВАД) 9-го змішаного авіакорпусу та 288-а ВАД 1-го змішаного авіакорпусу. Прикриття здійснювалося методом, подібним до того, який до того застосувала німецька авіація. Пари винищувачів вилітали з інтервалом 10-15 хвилин і таким чином над полем бою завжди перебувала значна кількість радянських винищувачів [12, 13]. Після прориву радянські винищувачі зосередилися на захисті кінно-механізованої групи Плієва. 8.03.1944 р. винищувачі 897-го винищувального полку 288-ї ВАД під командуванням майора Маркова відбили наліт Ju-87 та Не-111 на бойові порядки кінноти, збивши 2 "юнкерси” і 1 "хейнкель” [ 10, 262]. 
Цього ж дня було визволено м. Новий Буг, де був розташований штаб 6-ої армії німців. Загалом за перші три дні операції авіатори 17-ої ПА здійснили до 270 бойових вильотів (у тому числі 163 вильоти – літаки По-2). На бойовий рахунок радянських пілотів було зараховано 1 знищений танк, 20 автомашин, 2 бензоцистерни, 2 гармати польової артилерії, 2 вагони, 15 возів, до 4-х рот німецької піхоти. Транспортні літаки перевезли до 85 т. вантажів [12, 7].
Активно велося "вільне полювання” винищувачів. 9.03.1944 р. о 9.30 пара Як-9Т 659-го ВАП дивізії, ведена командиром полку майором Смєшковим, атакувала ланку FW-190. Майор Смєшков збив ведучого другої пари німецьких винищувачів. Діставши влучення 37-мм набою, німецький винищувач розвалився у повітрі. Одночасно лейтенант Копиченко атакував і збив веденого німецької пари [12, 17].
Ворожа авіація намагалася завадити наступу. "Фокке-вульфи” 10-ї штурмової ескадри (SG 10) групами по 4-12 літаків бомбардували і штурмували радянські війська на полі бою та у прифронтовому тилу на глибину до 15-25 км. За кращої погоди їх прикривали 4-6 Ме-109 першої групи 52-ї ескадри винищувачів (I/JG 52) або 9-ї винищувальної авіагрупи румунських ВПС. Бомбардувальників прикривали змішані групи "мессершміттів” та "фокке-вульфів”. Кількість винищувачів та ударних літаків у групах найчастіше складала співвідношення 1 винищувач на 3-4 бомбардувальника, що не дозволяло надійно захистити ударні літаки від атак радянських винищувачів, і німецькі та румунські екіпажі мусили покладатися на стрільців бомбардувальника більше, ніж на власних винищувачів [12, 20].
Прикриваючи наземні війська, німецькі та румунські винищувачі вели себе пасивно і вступали у бій тільки за чисельної переваги або несподівано. Якщо радянські винищувачі чинили опір, або ж самі атакували, німці тікали у хмари чи до землі. Вийшовши з під удару, ворожі винищувачі перегруповувалися і шукали можливості для контратаки. У той же час радянське командування неодноразово відмічало наявність у супротивника досвідчених пілотів. Пасивність же пояснювалася низьким бойовим духом ворога, який зазнавав поразки за поразкою [12, 20]. Бомбардувальна авіація німців, як і радянська, діяла головним чином одиничними екіпажами та дрібними групами. Транспортна авіація німців, без винищувального прикриття, групами по 3-20 літаків намагалася, користуючись складними метеорологічними умовами, постачати необхідні матеріали своїм військам. 
Після здійснення прориву кінно-механізована група була спрямована на південь. Подальший наступ радянських військ створив загрозу оточення для 6-ї армії німців. Німецькі війська почали негайний відступ за р. Південний Буг до Миколаєва. Авіація 17-ої ПА була націлена на знищення відступаючих  німецьких військ. Незважаючи на погані погодні умови та умови базування, авіація здійснювала до 300 літако-вильотів на добу. Частина з цих вильотів була здійснена з метою забезпечення групи Плієва пальним, боєприпасами та харчами [2, 111]. 
Прикриття "повітряного мосту” здійснювали винищувачі 288-ї ВАД. Німецьке командування кинуло проти радянської авіації Ме-109 I/JG 52 та 9-ї винищувальної авіагрупи румунських ВПС. Групами по 4-12 літаків вони атакували радянські транспортні літаки, але не досягли майже ніякого успіху через вдалі дії винищувачів прикриття [2, 111-112]. 
Щоб зменшити активність німецької авіації командування фронтом вирішило завдати удар по Миколаївському аеровузлу. Для атаки ворожих аеродромів були залучені літаки Скадовської групи ВПС Чорноморського флоту і 8-ї повітряної армії. 10.03.1944 р. 12 штурмовиків Іл-2 23-го окремого авіаполка ВПС Чорноморського флоту в супроводі 18 "аерокобр” 11-го гвардійського винищувального авіаполку ВПС ЧФ здійснили удар по аеродрому Кульбакіно на околиці міста [8]. Під вогнем зеніток і атаками ворожих винищувачів "Іли” виконали 2 заходи, знищили 8 і пошкодили 7 німецьких літаків на землі, підпалили 3 автомашини, 2 сховища боєприпасів і 1 сховище паливно-мастильних матеріалів. У повітряному бою чорноморці збили (за радянськими даними) 13 німецьких винищувачів. З радянського боку був збитий 1 винищувач, а один Іл-2 підірвався на власних бомбах [6, 51]. 


У цей же день група штурмовиків 8-ї ПА атакували аеродром Водопой. Штурмовики 503-го ШАП 206-ї ШАД знищили 7 бомбардувальників Ju-88, два ангари і сховище боєприпасів [4]. У повітряному бою винищувачі 73-го гв. ВАП 6-ї гв. ВАД збили 2 FW-190 [11, 68, 151]. З радянського боку був підбитий зенітками «як» молодшого лейтенанта Й.Стопи. Пілот здійснив вимушену посадку між Ново-Миколаївкою та Ольговкою. Льотчик-штурмовик В.Мілонов намагався вивезти Стопу, але його Іл-2 загруз у вологому чорноземі. Тоді командир ланки штурмовиків лейтенант А.Демехін сам приземлився поряд з місцем вимушеної посадки Стопи та Мілонова. П’ятьох авіаторів вдалось розмістити у двомісному літаку і вивезти їх на радянську територію. Таким чином втрати 8-ї ПА склали 1 «як» та 1 Іл-2 [9]. Німецькі винищувачі з I/JG-52 у свою чергу заявили про 9 збитих радянських літаків [3]. На три збитих літаки претендували румунські пілоти [7, 290].
11.03 радянськими військами було визволено місто Берислав.12-13.03 кінно-механізована група перехопила шляхи відходу 6-ої А німців. 13.03 28-а  радянська армія визволила м. Херсон. Опинившись в оточенні німецьке армійське командування діяло рішуче. Вже у другій половині дня 12.03 було ухвалене рішення про вихід з оточення. Зосередивши всі наявні сили, німці пішли на прорив в напрямку Миколаєва та Вознесенська, кинувши важку техніку, танки та літаки без пального [5, 187]. Німецька транспортна авіація без супроводу винищувачів розпочала рейси до району Снігирівки. Але радянська винищувальна авіація зірвала усі спроби регулярного постачання оточених необхідними матеріалами [2, 115]. 
Радянська авіація, незважаючи на погану погоду, намагалася зірвати прорив. 12.03 пара Іл-2 951-го ШАП капітана П.Зубко атакувала танкову колону німців, знищивши 2 танки, бензоцистерну та близько взводу німців [2, 113]. Наступного дня повітряні розвідники 237-го ШАП старший лейтенант М.Соболєв та молодший лейтенант І.Журба підтвердили відомості про підготовку німців до прориву. За даними розвідки дві дев’ятки Іл-2 послідовно атакували противника і зупинили атаку однієї з частин німецьких військ у районі Березніговатого. В ударах по артилерійських позиціях німців відзначилися штурмовики капітана І.Данильченка. Успішним був удар кількох груп штурмовиків по німецьких частинах, що вже вийшли з оточення у районі Христофорівки. Успішно діяли також винищувачі 288-ої ВАД та 295-ої ВАД. 17.03.1944, прикриваючи групу Плієва, лейтенант А.Твердохлєбов збив розвідник FW-189. Іншу «раму» знищив старший лейтенант А. Колдунов у парі з веденим [2, 114]. 
Завдяки вчасному відступу значній частині 17-го та 44-го армійських корпусів 6-ї армії німців вдалося вирватися з оточення. Решта оточених військ була ліквідована до 16.03. Згідно даних радянського командування під час проведення операції німці втратили до 50659 солдат та офіцерів. Більше 13 тис. солдат та офіцерів потрапили в полон. Німці також втратили  276 танків, 192 штурмові гармати та багато іншої техніки [12, 3].
Швидкий наступ наземних військ привів до відставання тилових закладів. Командування фронту, природно, в першу чергу намагалося забезпечити наземні війська боєприпасами. В умовах, коли швидкість просування автоколон іноді не перевищувала 4-5 км. на добу, для забезпечення ведення бойових дій доводилося іноді жертвувати постачанням харчів та обмундирування для військ. Безумовно, страждала в першу чергу піхота, але і авіаційні частини наприкінці березня відчули перебої з харчуванням та речовим постачанням. 17.03 через несвоєчасний підвіз пального в 672-му ШАП був зірваний виліт шістки Іл-2 [12, 22]. 
Важливим завданням для 17-ої повітряної армії були удари по німецьких комунікаціях. Німецькі війська прагнули якомога швидше відійти за Південний Буг. Щоб вивезти війська, бойову техніку, матеріальні цінності, продукти харчування німці використовували всі наявні види транспорту: автомобільний, гужовий та залізничний. В умовах коли погода вкрай уповільнила рух автотранспорту, залізничні перевезення набули найважливішого для окупантів значення. Радянське командування розуміло це і віддало наказ авіації на боротьбу з німецькими залізничними перевезеннями. 16.03.1944 екіпажі 449-го БАП протягом однієї ночі знищили 5 німецьких ешелонів [2, 116]. Активно діяли на німецьких комунікаціях пілоти 659-го та 866-го ВАП 288-ї ВАД. В одному з вильотів 3 групи "яків” атакували і знищили 2 ешелони з військами і технікою [10, 264]. 
17.03.1944 р., враховуючи проблеми з постачанням пального армійській авіації, командування 3-го Українського знову залучило до бойових дій пілотів 23-го окремого ШАП ВПС Чорноморського Флоту. Пілоти-чорноморці атакували залізничний міст та автогужову переправу через Південний Буг в районі села Піски. Результатом удару стало припинення руху через переправу та міст на 3 доби [6, 51]. 
Переслідуючи німецькі війська 3-й Український фронт до 20.03 вийшов на р. Південний Буг та до м. Миколаїв. Форсувати річку з ходу не вдалося і наступ припинився. Для того, щоб захопити плацдарм була проведена місцева наступальна операція у районі Вознесенська. 
22.03.1944 р. радянські бомбардувальники під прикриттям винищувачів завдали ударів по позиціях німців в пригородах та ешелонам на залізничній станції. На момент бомбардування на залізничних коліях станції скупчилося багато ешелонів з різноманітними вантажами, на платформах стояли великі групи автомашин, німецька бойова техніка. Пілоти 244-ої та 262-ої БАД атакували станцію великими групами. В результаті на станції сталося кілька сильних вибухів, дим від пожеж було видно за 20 км. Німецькі винищувачі намагалися зірвати наліт, але пілоти 897-го та 866-го ВАП захистили "бостони” і заявили про знищення 4-х Ме-109. Четвірка лейтенанта Гури, підбила паровоз і знищила кілька вагонів. У ніч на 23.03 262-а БАД знову бомбардувала станцію. Вдень бомбардувальники 244-ої БАД повторили удар, завдавши німця нових втрат [2, 116]. 24.03 місто було визволене.
Ще один плацдарм радянські війська захопили в районі Нова Одеса, Троїцьке. Німецьке командування перекинуло війська з району Одеси і намагалося ліквідувати плацдарми. Але при активній підтримці авіації контратаки були відбиті і плацдарми, з яких почалось подальше просування на захід, збережені. 
В цілому протягом місяця тільки пілоти 17-ї ПА здійснили 8734 літако-вильотів, з них 4171 – бойових, у тому числі 674 нічних. Командування 17-ї ПА вважало, що пілоти армії знищили 12 танків та самохідних артилерійський установок, 32 зенітні гармати та 130 гармат польової артилерії, 15 мінометів, 8 паровозів, 129 залізничних вагонів, 21 залізничну цистерну, 971 автомашину, 20 автоцистерн, 4 тягачі та 877 возів, 5 сховищ паливно-мастильних матеріалів, 10 сховищ боєприпасів, 7 укріплених будинків [12, 38]. Пілоти армії провели 52 повітряних бої. Їм зарахували 35 збитих та 2 ушкоджених у повітряних боях ворожих літака, 14 знищених та 7 ушкоджених на землі літаків [12, 33]. Власні втрати армії склали 14 літаків, втрачених у повітряних боях, 12 збитих ЗА ворога. Ще 10 літаків армії не повернулися з бойових завдань. 23 літаки були розбиті у аваріях та катастрофах[12, 34]. Не менше 19 збитих було зараховано винищувачам 8-ї ПА, 14 – винищувачам-чорноморцям [11].
З німецького боку було зареєстровано 1900 літако-вильотів. Більше половини з них припадала на дії в інтересах наземних сил (до 1000). Найбільшу активність на ділянці армії розвинули FW-190 (421 л.-п.), які були придатні і до повітряного бою, і для штурмовки наземних цілей[12, 4]. Протягом місяця тільки німецькі пілоти-винищувачі, а також розвідники, що використовували Ме-109, заявили про знищення 65 радянських літаків у денних та нічних повітряних боях[3]. Власні втрати ворожої авіації склали 209 бойових та 52 транспортних літаки[1]. Виділити достовірні бойові втрати досить важко через специфічну систему обліку втрат у Люфтваффе, проте з того факту, що лише І-й повітряний корпус німців втратив літаків більше ніж дві радянські повітряні армії, витікає закономірний вивід про поразку ворожої армії не тільки на землі, але й у небі.


Перелік джерел та літератури.
1. «The Luftwaffe, 1933-45». [Електронний ресурс]. Режим доступу до сайту: www.http://www.ww2.dk/
2. 17-я Воздушная в боях от Сталинграда до Вены / [Скоморохов Н. М., Бурляй Н. Н., Гучок В. М. и др.]. – М.: Воениздат, 1977 – 261 с.
3. O.K.L. Fighter Claims Chef fur Ausz. und Dizsiplin Luftwaffen-Personalamt L.P. [A] V Films & Supplementary Claims from Lists. Eastern Front [Ostfront] 1944 – 88 р.
4. Герои страны. Ярышев Б.Н. [Електронний ресурс]. Режим доступу до сайту: www. http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=13007
5. Грылев А. Н. Днепр-Карпаты-Крым. Освобождение Правобережной Украины и Крыма в 1944 году. – М.: Наука, 1970 – 308 c. 
6. Денисов К.Д. Скадовская авиационная группа / Военно-исторический журнал -1979 - №1 – С.50-55
7. Зефиров М.В. Асы второй мировой войны: Союзники Люфтваффе: Венгрия. Румыния. Болгария. Хорватия. Словакия. Испания / М.В.Зефиров. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2002 – 526 с.  
8. Литвинчук Б.М. [Електронний ресурс]. Режим доступу до сайту: www. http://airaces.narod.ru/all3/litvinch.htm
9. Милонов В.Е. Впятером на двухместном самолете. [Електронний ресурс]. Режим доступу до сайту: www. http://fisinter.ru/~ain/osdg1/t3/milonov_ve.pdf
10. Смирнов Б.А. Небо моей молодости.  – М.: Воениздат, 1990. – 320с.
11. Советские асы 1941-1945. Победы сталинских соколов: Сборник / авт.-сост. М.Ю.Быков. – М.: Яуза, Эксмо, 2008 – 608 с.
12. Центральный Архив Министерства обороны Российской Федерации, Фонд 
17-й Воздушной армии, опись 6518, дело 234

Категория: История | Добавил: ВПК (05.05.2012)
Просмотров: 1655 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 2
2  
Невже це я такий дрібний шрифт зробив? wacko

1  
Шрифт треба мінус 10 зробити, щоб вже геть нічого не можна було прочитати cool

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск
Друзья сайта
Сайт любителей классических авто
Автоветеран - сайт автомотостарины
Автоветеран - сайт автомотостарины
Сайт любителей классических авто
Новости

Новые Статьи

новости
новости
Фотоальбом
новости
новости
новости
Мини-чат
Наш опрос
Оцените мой сайт
1. Отлично
2. Неподражаемо
3. Хорошо
4. Неплохо
5. Нормально
Всего ответов: 75

Copyright MyCorp © 2017Создать бесплатный сайт с uCoz